Lockheed Martin C-130J Super Hercules

Lockheed Martin C-130J Super Hercules
C-130J Super Hercules Національної гвардії США в польоті
Тип	Військово-транспортний літак
Розробник	Lockheed Martin
Виробник	Lockheed Martin
Перший політ	5 квітня 1996
Початок експлуатації	1999
Статус	експлуатується
Основні експлуатанти	ВПС США Див. розділ «Оператори»
Роки виробництва	1996 - продовжується
Виготовлено	540
Вартість одиниці	75,5 мільйонів доларів США, 2017 рік
Lockheed Martin C-130J Super Hercules у Вікісховищі

C-130J Super Hercules^{[прим. 1]} — чотиримоторний турбогвинтовий військово-транспортний літак виробництва американської компанії Lockheed Martin, розроблений у 1990-ті роки. Літак є глибоко й усебічно модернізованою версією C-130 Hercules із новими двигунами, кабіною пілотів, цифровізованою авіонікою та іншими оновленнями. C-130J має 19 різних конфігурацій, які включають версії для транспортних перевезень, пожежогасіння, розпилювання з повітря, допомоги при стихійних лихах, медичної евакуації, розвідки погоди, дозаправлення в повітрі тощо.

Станом на 2022 рік літак використовували 26 операторів у 22 країнах. На 22 липня 2024 року флот C-130J у світі складався із 540 літаків і накопичив понад 3 мільйони годин нальоту. Літак встановив 54 світові рекорди, зокрема рекорди швидкості та дальності польотів по замкнутому колу, швидкості на визначеному маршруті, короткого зльоту та посадки, швидкості підйому і висоти польоту з корисним вантажем.

16 грудня 1994 року компанія Lockheed Martin отримала від уряду Великої Британії замовлення на виробництво для Королівських повітряних сил Великої Британії (англ. Royal Air Force, RAF) нової модифікації транспортного літака C-130 Hercules моделі C-130J Super Hercules^[1]. До цього уряд кілька місяців вирішував, чи купувати новий транспортний літак у Європі, чи в Сполучених Штатах. Він мав зобов'язання придбати до 50 літаків European Future Large Aircraft (FLA, які пізніше вироблялися як A400M), щоб забезпечити 20-відсоткову участь Великої Британії в програмі FLA й не підважити позиції British Aerospace як виробника крил для FLA та в майбутніх комерційних проєктах Airbus Group^[2][3]; це зобов'язання зменшило розмір замовлення на придбання C-130J. Повітряні сили Великої Британії замовили 25 літаків C-130J за загальною фіксованою ціною 1,6 мільярда доларів США (~ 2.87 мільярда доларів на рівень 2023 року)^[4]. Уже перші поставки C-130J дозволили британському міністерству оборони до кінця 1996 року замінити половину парку застарілих літаків Hercules Повітряних сил, тоді як літак FLA очікувався не раніше 2003 року^[5]. Реально ж, перші літаки A400M із 25 замовлених поступили на озброєння Повітряних сил Великої Британії в листопаді 2014 року^[6].

Щоб прискорити продаж військових і комерційних версій літака, Федеральне управління цивільної авіації (FAA) спершу провело його цивільну сертифікацію. Це не було нормативною вимогою Повітряних сил Великої Британії, але передбачалося контрактами з деякими наступними клієнтами Lockheed Martin, зокрема Повітряними силами США (англ. United States Air Force, USAF) та Королівськими ВПС Австралії (англ. Royal Australian Air Force, RAAF)^[7].

06 листопада 1996 року Повітряні сили США та Lockheed Martin підписали базовий контракт, який містив початкове замовлення на два літаки C-130J та запасні частини, п'ятирічні опціони до 2000 року на додаткові літаки, технічну підтримку й навчання. З 1996 року до 2001 року було заплановано закуповувати щороку по два літаки для заміни літаків C-130E, термін експлуатації яких наближався до завершення.^[8].

Програми постачання літаків C-130J замовникам стримувалися перебоями в інтеграції програмного забезпечення, які подовжили графік робіт на три місяці. Потім виникла дев'ятимісячна затримка, спричинена проблемою звалювання літака, усунення якої вимагало істотного доопрацювання судна^[5]. Проблема була зумовлена додатковою потужністю двигунів і збільшенням кількості лопатей гвинтів з 4 до 6; це змінило аеродинаміку таким чином, що літак набув схильності звалюватися й кренитися на менших швидкостях^[9]. Компанія Lockheed Martin витратила п'ять місяців на 20 невдалих спроб виправлення проблеми^[10], але причини звалювання були настільки різними, що корективи, які вносили інженери, стосувалися лише деяких його конкретних умов (наприклад, аварійного вимкнення живлення)^[11]. Зокрема, кабіна пілота була доповнена штовхачем штурвала^[en], який автоматично відхиляв штурвал, зменшуючи кут атаки, якщо пілот не реагував на попередження про звалювання^[9]. Це рішення було тимчасовим, поки не були розроблені аеродинамічні вирішення всіх причин звалювання^[11].

Наприкінці 1997 року компанія виявила, що проблеми з креном і звалюванням можуть бути спричинені обледенінням^[9]. Встановлені на C-130J двигуни Rolls-Royce AE 2100 D3 були економнішими, ніж попередні Allison T56^[en], і не забезпечували достатнього обігрівання хвостової частини літака. Це було очікуваним, та нова система захисту від обледеніння виявилася недостатньо ефективною в екстремальних умовах польоту^[12]. Тоді інженери були змушені посилити дію системи, зокрема на вертикальному стабілізаторі. Також для усунення небезпеки від обледеніння було застосоване гумове покриття нижньої частини вертикального оперення C-130J. Загалом антиожеледні рішення затримали програму ще на п'ять місяців^[13]. Розв'язуючи ці проблеми, Lockheed Martin перевищила початковий бюджет розробки C-130J на 300 мільйонів доларів США^[7].

До травня 1998 року компанія витратила на розробку C-130J понад 900 мільйонів доларів США (~1,57 мільярда доларів на рівень 2023 року)^[14], а до кінця 1998 року через затримки постачання літака додатково заборгувала Повітряним силам Великої Британії близько 50 мільйонів доларів США штрафів (~87,2 мільйона доларів на рівень 2023 року)^[15]. У вересні 1998 року після 4000 годин льотних випробувань літак був сертифікований FAA^[16], а 1999 року розпочалися його постачання для Повітряних сил Великої Британії у модифікаціях Hercules C4 (C-130J-30) і Hercules C5 (C-130J).

23 липня 2004 року Генеральний інспектор армії США у 34-сторінковому звіті стверджував, що літаки C-130J все ще не відповідають контрактним вимогам і тому рекомендував помічнику Міністра повітряних сил з питань закупівель не укладати контракти на додаткову модернізацію допоки не буде поставлено літак, який відповідатиме умовам контракту. Проте, помічник Міністра не погодився з рекомендацією, вважаючи, що компанія Lockheed Martin постачає літаки C-130J, які відповідають умовам контракту, а всі необхідні роботи з модернізації заплановані або вже завершені.^[8]. 23 грудня 2004 року заступник міністра оборони США Пол Вулфовіц таки схвалив програму бюджетного комітету щодо припинення 2006 року закупівлі C-130J для Повітряних сил та завершення закупівлі решти KC-130J для Корпусу морської піхоти. Це рішення мало заощадити 5 мільярдів доларів США в бюджеті Пентагону^[17]. На підтримку рішення висувалися аргументи про такі недоліки C-130J, як нездатність скинути важке обладнання, виконувати бойові пошуково-рятувальні завдання, ризик удару десантників об фюзеляж під час десантування, неефективність радара під час урагану, перевищення вартості^[18]. Проте 10 травня 2005 року міністр оборони США Дональд Рамсфелд скасував це рішення. На думку членів Конгресу США відмова від попередніх замовлень на 62 літаки Повітряних США протягом наступних п'яти років призвела б до приблизно 2 мільярдів доларів США (~3 мільярди доларів США на рівень 2023 року) витрат уряду на розірвання контракту, а це перевищило б саму вартість придбання літаків^[19].

З 2004 по 2009 рік з урахуванням застережень військових літаки C-130J були модифіковані за стратегією послідовного удосконалення різних компонентів, зокрема систем зв'язку, навігації, ідентифікації та обробки вантажу. Так, випробування, які тривали з жовтня до грудня 2004 року на авіабазі «Едвардс», визначили остаточні налаштування, необхідні для удосконалення програмного забезпечення C-130J. Тестування 418-ї льотно-випробувальної ескадрильї включали польоти у строю, скидання вантажів з повітря, випробування системи запобігання зіткненням, комп'ютерне тестування заходу на посадку та комплексні випробування шуму та вібрацій. До модернізації C-130J мав здатність здійснювати повітряне скидання контейнерів з вантажами з обмеженням у 12 700 кг, хоча максимально допустима вантажність літака становила 19 051 кг. Безпекове обмеження маси було введено через те, що буферні обмежувачі кріплення палет не витримували більшого навантаження. Однак, завдяки можливості літака C-130J здійснювати повітряне скидання на низькій швидкості, можна було збільшити загальну масу вантажів до максимальної вантажності, застосовуючи низькошвидкісні палети більшого розміру, які кріпляться потужнішими якорями, а не буферними обмежувачами^[20].

Вперше літаки C-130J «Геркулес» Повітряних сил США були розгорнуті наприкінці 2004 року. У грудні 2004 року літак C-130J зі складу повітряних сил Національної гвардії штату Меріленд вперше вилетів для участі в бойових діях в Іраку, де в січні 2005 року була відпрацьована система повітряної контейнерної доставки зброї й продовольства бійцям на полі бою (до 18 000 кг за один виліт). Зі 168 контейнерів, скинутих з 24 по 28 січня того ж року, жоден не був пошкоджений, отже випробування показали 100-відсоткову живучість десантування^[20].

У червні 2008 року ВПС Сполучених Штатів уклали з Lockheed Martin контракт на суму 470 мільйонів доларів (~653 мільйони доларів на рівень 2023 року) на закупівлю шести модифікованих літаків KC-130J для використання ВПС та Командуванням спеціальних операцій США. За контрактом створювалися варіанти HC-130J Combat King II й MC-130J Combat Shadow II, які мали замінити застарілі моделі HC-130 і MC-130^[21]. Ці версії C-130J після завершення випробувань надійшли до замовників 2011 року^[22]. Наступні модернізації фінансувалися як ВПС США, так й іноземними військовими замовниками^[20]. 2008 року вартість базового C-130J становила 62 мільйони доларів США^[23], а 2017 року — вже 75,5 мільйонів доларів США^[24].

Літак C-130J схожий за силуетом з класичним C-130, але істотно відрізняється від нього технічними компонентами. Нижче описано відмінності конструкції C-130J відносно оригінального літака.

Літак оснащений новими турбогвинтовими двигунами Rolls-Royce AE 2100 D3 з шестилопатевими гвинтами Dowty^[en] R391 з регульованим (до 35 градусів) та реверсивним кроком композитних шаблеподібних лопатей^[25]. Двигуни працюють на сертифікованому авіаційному паливі JP-8 з протиожеледними додатками, інгібіторами корозії, додатками мастильних матеріалів й антистатиків, яке з 1995 року в армії США повсюдно замінило паливо JP-4.^[26]. Заміна двигунів покращила льотні характеристики літака порівняно з попередниками C-130, зокрема, на 40 % збільшила дальність польоту, на 21 % — максимальну швидкість і на 41 % зменшила довжину розбігу перед зльотом. Час набору висоти скоротився на 50 %: C-130J міг досягти 28 000 футів всього за 14 хвилин.^[27] Вже на стадії виробництва літак був оснащений приймачем для дозаправки паливом у повітрі^[28].

Сучасна пілотажна цифрова авіоніка, розрахована на двох пілотів, складається з чотирьох багатофункціональних рідкокристалічних (LCD) дисплеїв, двох голографічних дисплеїв (HUD) в кабіні, які відображають важливі покази приладів перед кожним пілотом, а також електронних цифрових пристроїв для керування польотом літака та систем управління й навігації. Дисплеї та загальне освітлення літака сумісні з системою нічного бачення ВПС США. Шина даних 1553, два комп'ютери місії та два блоки інтерфейсу резервної шини забезпечують подвійне резервування систем літака. Комп'ютерна діагностика контролює й реєструє стан конструкції та систем літака. Завдяки інтегрованій системі навігації в складі метеорологічного і навігаційного AN/APN-241, подвійної навігаційної системи — інерційної та GPS (GPS/INS^[en]) — і цифрової картографічної системи, C-130J може здійснювати повітряне десантування з одного літака або з'єднання за будь-якої погоди, посадку в умовах, визначених приладами, без маркерів зон.^[20]

Малопотужний кольоровий радар AN/APN-241 був розроблений компанією Northrop Grumman відповідно до експлуатаційних вимог спеціально для транспортних літаків C-130 «Геркулес». Він забезпечує картографування місцевості з високою роздільною здатністю на кольорових дисплеях, що дозволяє здійснювати точну навігацію, прогнозувати силу і напрям вітру, щоб забезпечити точне десантування. Незалежні режими роботи радара дозволяють двом пілотам отримувати різну інформацію: одночасно і окремо переглядати карти погоди, місцевості, параметри вітру^[29]. Нова авіоніка та інтегрована система навігації значно полегшили роботу льотного екіпажу та зробили керування літаком безпечнішим, особливо під час складних маневрів на малих висотах^[27]. Літак також оснащений повністю інтегрованими захисними системами: система попередження про ракетний напад AN/AAR-47, система викидання засобів протидії AN/ALE-47, приймач радіолокаційних попереджень AN/ALR-56M^[26].

Модель «J» виробляється в стандартному (C-130J) та подовженому на 4,57 м варіантах (C-130J-30). Стандартний C-130J має практично ті ж розміри, що і літаки C-130E/H. Подовжена версія має видовжений фюзеляж внаслідок двох вставок: у передній частині перед крилами завдовжки 2,54 м (100 дюймів) та позаду крил завдовжки 2,03 м (80 дюймів)^[20]. Розміри стандартного вантажного відсіку C-130J: довжина — 12,5 м, ширина — 3,05 м, висота — 2,74 м. Подовжений варіант фюзеляжу на 30 відсотків збільшує корисний об'єм вантажного відсіку, отже зростає кількість завантажених піддонів, палет, десантних платформ чи місць для сидіння, що забезпечує значні переваги при транспортуванні пріоритетних вантажів чи особового складу коштом скорочення кількості вильотів, необхідних для виконання конкретної місії^[26].

На відміну від коротшої модифікації, вантажний відсік якої вміщує 92 військовослужбовці або 64 десантники, подовжений літак C-130J-30 може перевозити до 128 військовослужбовців, або 92 десантники, або комбінацію пасажирів та вантажу, яка не перевищує місткості салону. Його використання на заміну літаків С-130E/H, С130J зменшує кількість необхідних вильотів, що зменшує ризики як для екіпажів, десантників, так і літаків, а також призводить до економії коштів^[20].

Літак оснащений комп'ютеризованою диспетчерською системою завантаження, яка дозволяє вантажній бригаді контролювати з багатофункціонального дисплея контролю блока, розташованого біля вхідних дверей для екіпажа, всі аспекти логістики завантаження-розвантаження шляхом забезпечення керованої комп'ютером послідовності всіх операцій^[26]. Удосконалена система обробки вантажів дистанційно керує тяговою лебідкою, налаштовує відкидну роликову або плоску підлогу відсіку, забезпечує зменшення тривалості операцій завантаження-розвантаження^[30]. Завдяки кормовій вантажній рампі C-130J може вмістити широкий спектр негабаритних вантажів, від універсальних гелікоптерів і шестиколісних броньованих транспортних засобів до стандартних палетованих вантажів і військового персоналу. Під час повітряної доставки з літака можна скидати вантажі вагою до 19 051 кг, або, завдяки удосконаленому шасі, здійснювати доставку з приземленням на нерівні ґрунтові смуги.. Конструкція вантажного відсіку дозволяє налаштовувати його для спеціалізованих місій, значна частина спеціального обладнання для яких є знімною. За потреби можна швидко переналаштовувати відсік для транспортних місій: перевезення обладнання, зброї, продовольства, транспортних засобів, персоналу, десантників, поранених тощо^[27].

Зіставлення місткості вантажних відсіків C-130E/H/J і C-130J-30^[20]

Тип літака	C-130E/H/J	C-130J-30
Профіль вантажного відсіку
Тип вантажу	Кількість	Кількість	Збільшення на
Палети типу 463L	5	7	40 %
Медичні ноші	74	97	31 %
Контейнери для скидання	16	24	50 %
Військовики	92	128	38 %
Десантники	64	92	44 %

Щоб зменшити вразливість літаків Hercules до переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК), які запускають ракети теплового наведення, компанія Lockheed Martin реалізувала програму «засоби інфрачервоної протидії великих літаків» (англ. Large Aircraft Infrared Countermeasures, LAIRCM). Програма передбачала озброєння окремих С-130J спеціального призначення, зокрема паливозаправників, лазерами, здатними пригнічувати системи інфрачервоного наведення ракет. Також була реалізована можливість встановлення газогенераторів для протипожежного захисту, оскільки C-130J був вразливий до пострілів, які влучивши в його крила, могли спричинити пожежу^[20].

Зазвичай екіпаж вантажно-транспортного літака C-130J складається з двох пілотів й спеціаліста, відповідального за вантаж (без штурмана й бортінженера). Спеціалізовані військові варіанти літака (наприклад, AC-130J, EC-130J, KC-130J, MC-130J, HC-130J, WC -130J) можуть мати більші екіпажі, доповнені штурманами, офіцерами та рядовими бойових чи спеціалізованих підрозділів^[27].

Для виконання спеціалізованих функцій базові варіанти літаків C-130J доповнюють спеціальним обладнанням. Так, Лісова служба США (USFS) використовує військові літаки C-130J Super Hercules, оснащені 2008 року модульною системою повітряного пожежогасіння MAFFS II (Модульна система повітряного пожежогасіння^[en]) другого покоління. Ця автономна установка дозволяє використовувати літак як повітряну цистерну для боротьби з лісовими пожежами.^[31] Система MAFFS II була вперше застосована для гасіння пожежі в липні 2010 на літаку C-130J Super Hercules^[32] 146-го повітряно-транспортного крила — єдиного підрозділу Лісової служби, який використовує її на літаках C-130J.^[33]

Літак Корпусу морської піхоти США KC-130J, оснащений комплексною системою ISR (Intelligence, surveillance and reconnaissance)/ Weapon Mission Kit під назвою «Harvest HAWK» (Hercules Airborne Weapons Kit), поєднує функції спостереження й ближньої вогневої підтримки з повітря. Його стандартне озброєння — це 4 ракети Hellfire, 10 GPS керованих ракет AGM-176 Griffin, керовані авіаційні бомби, 30 мм автоматична гармата.^[34] Літак зберігає свої функції як заправника чи транспортного літака, оскільки за потреби вогнева система може бути демонтована менш ніж за добу.^[35]

Упроваджені нові системи, технології й удосконалення конструкції забезпечили такі переваги C-130J над його попередником C-130:

• покращені приблизно на 50 % надійність систем та ремонтопридатність;
• простіше і менш часте технічне обслуговування (C-130 потребував понад 20 людиногодин технічного обслуговування на одну льотну годину, C-130J — потребує не більше 10 людиногодин);
• до 50 % скорочена кількість персоналу для польотів і обслуговування^[20].

Ці переваги зменшують майже наполовину витрати на експлуатацію та підтримку оперативних дій ескадрильї C-130J^[26].

Літак моделі J, який здатний виконувати польоти з нерівних ґрунтових смуг, здійснювати широкий діапазон оперативних місій як у мирних, так і у воєнних умовах, є основним транспортним засобом для десантування військ і техніки у ворожі райони. Базові та спеціалізовані версії літака можуть виконувати специфічні функції, такі як поповнення запасів для антарктичних станцій, аеромедичні місії, розвідку погоди, місії з повітряного розпилення, гасіння лісових пожеж та місії порятунку від стихійних лих^[27].

Існує 19 сертифікованих варіантів C-130J з різними функціями, які можуть бути заводськими або переобладнаними під час експлуатації^[36].

C-130J Super Hercules

Військово-транспортний літак короткої версії. У Королівських повітряних силах Великої Британії за британською системою позначення військових літаків позначався як Hercules C4.

C-130J-30

Літак з подовженим (на 4,6 м) фюзеляжем. До 2002 року ВПС США позначали його як CC-130J, після 2002 року перейшли на позначення C-130J^[37][38][39]. У Королівських повітряних силах Великої Британії за британською системою позначення військових літаків позначався як Hercules C5.

C-130J-SOF

Версія, оснащена поліпшеним устаткуванням інтегрованого отримання й аналізу розвідувальних даних для сил спеціальних операцій. Представлена в червні 2017 року^[40].

EC-130J Commando Solo

Літак, призначений для проведення інформаційних, психологічних операцій і мовлення на каналах в AM, FM, HF, TV і військових діапазонах зв'язку. Використовується 193-м крилом Сил спеціальних операцій армії США, (Гаррісбург, штат Пенсільванія), зокрема для розкидання листівок інформаційного чи психологічного змісту^[41].

HC-130J Combat King II

Літак, який експлуатується Бойовим командуванням Повітряних сил США й спеціалізується на виконанні тактичних завдань, операцій з пошуку та евакуації в суворих кліматичних умовах. Командування освіти та тренувань Повітряних сил США також експлуатує літаки HC-130J для підготовки екіпажів до виконання оперативних завдань^[42].

HC-130J Coast Guard

Пошуково-рятувальний варіант C-130J, який використовується Береговою охороною Сполучених Штатів для морського патрулювання на далеких відстанях та рятувальних місій. Місійна система літака забезпечує автоматичну ідентифікацію та пеленгування пошукової цілі, має багаторежимний радар дальнього радіуса дії, електрооптичну та інфрачервону сенсорну капсулу, яка відтворює зображення та дані про ціль, а також широкий набір засобів зв'язку. HC-130J має на 20 % більшу швидкість і висоту польоту та на 40 % більшу дальність польоту порівняно з літаком Lockheed HC-130^[43].

KC-130J

Версія авіатанкера-заправника та тактичного транспортного літака. Літаки KC-130J приписані до підрозділів Корпусу морської піхоти США. KC-130J є новітньою розробкою, яка базується на перевірених у боях паливозаправниках KC-130, використовуючи при цьому значні технологічні та експлуатаційні покращення^[44]. Літак здатний дозаправляти паливом в повітрі гелікоптери, літаки з поворотним гвинтом і нерухомим крилом, використовуючи дві заправні штанги, змонтовані на крилах, які перепомповують 1136 літрів палива за хвилину кожна. Це дозволяє заправляти два літальні апарати одночасно. Паливо, яке використовується для польоту літака й дозаправлення (27 215 кг), зберігається у внутрішніх баках в крилах, двох ємностях, встановлених під крилами літака. Можливе також використання додаткового алюмінієвого резервуара всередині фюзеляжу, місткістю 11 000 кг палива. KC-130J може також забезпечувати швидку наземне заправлення гелікоптерів, транспортних засобів та паливних цистерн. Для цього двигуни переводять у режим малої потужності (25 %), достатньої, щоб живити генератори та паливні насоси, але не створювати сильних аеродинамічних струменів повітря позаду літака, що дозволяє персоналу під час перепомповування палива працювати у відносно спокійних умовах.^[45]

MC-130J Commando II

Версія, яка замінила застарілі літаки MC-130N/P Combat Shadow Командування спеціальних операцій Повітряних сил США. Виконує завдання з інфільтрації, ексфільтрації та забезпечення з повітря компонентів сил спеціальних операцій (таємного або малопомітного дозаправлення на низьких висотах гелікоптерів і літаків спеціального призначення; проникнення, виведення та поповнення запасів сил спеціальних операцій з повітря або з суші на політично чутливих або ворожих територіях). Перший літак MC-130J був доставлений до першого оперативного підрозділу 522-ї ескадрильї Сил спеціальних операцій на авіабазі Кеннон, штат Нью-Мексико, 2011 року^[46].

MC-130J Commando II Amphibious Capability

Пропонована версія двопоплавкового літака-амфібії для підтримки операцій на морі та в прибережних районах; початкові льотні випробування неодноразово відкладалися^[47][48][49].

AC-130J Ghostrider («Примарний вершник»)

Частина літаків MC-130J була модифікована з конвеєра до конфігурації, яка отримала пакет високоточних засобів ураження від літака AC-130W Stinger II. Гібридний AC-130J Ghostrider поєднує в собі повітряні можливості MC-130J з бойовими функціями «повітря — земля» AC-130. Високоточний ударний комплекс, розроблений для підтримки сухопутних військ у надзвичайних ситуаціях за кордоном, складається з електрооптичного й інфрачервоного давачів, 30-мм гармати, ракет AGM-175 Griffin і всепогодного радара із синтезованою апертурою. Комплекс також забезпечує для AC-130J можливість випускати бомби малого діаметра. Місця розташування екіпажу та зони постачання киснем захищені від набоїв калібру 7,62 мм легкою композитною бронею. Давачі дозволяють екіпажу літака візуально або електронно ідентифікувати цілі навіть за несприятливих кліматичних умов. AC-130J оснащений приймачем радарного попередження AN/ALR-56M, системою попередження про ракети AN/AAR-47, системою запобігання вибуху незаповненого паливом об'єму. Після майже року переобладнання перший AC-130J вперше піднявся в повітря 31 січня 2014 року на авіабазі Еглін (штат Флорида). Розроблений для ударних операцій Сил спеціальних операцій США, Ghostrider забезпечує безпосередню повітряну підтримку військ, які перебувають у контакті з противником, супроводжує конвої, здійснює точкову протиповітряну оборону^[46][50].

WC-130J Weatherbird («Птах погоди»)

Літак метеорологічної служби Командування резерву повітряних сил США. Десять літаків C-130J були модифіковані на конвеєрі до конфігурації WC-130J. Ці літаки, приписані до 53-ї ескадрильї метеорологічної розвідки на авіабазі Кіслер, штат Міссісіпі, призначені для польотів під час ураганів і тропічних штормів з метою відстеження й моніторингу штормових умов під час місій тривалістю дванадцять годин або більше. З 2003 року на WC-130J почали літати мисливці за ураганами^[46].

LM-100J

Цивільна версія, яка базується на подовженому варіанті Lockheed Martin C-130J -30 Super Hercules. 2000 року програма була заморожена, оскільки компанія Lockheed Martin зосередилася на військових версіях^[51]. Пізніше компанія відновила реалізацію цієї програми й на початку 2017 року презентувала комерційний вантажний літак LM-100J сімейства C-130J Super Hercules. LM-100J може діяти з коротких непідготовлених аеродромів без наземного допоміжного обладнання, забезпечує швидке завантаження та розвантаження на висоті вантажівки. Засоби переналаштування дозволяють йому підтримувати різноманітні місії: повітряне розпилення, пожежогасіння, медичну доставку та евакуацію, гуманітарну допомогу та VIP-перевезення^[52].

SC-130J Sea Hercules

Пропонований морський патрульний і пошуково-рятувальний літак великої дальності, призначений для моніторингу берегової лінії, прибережного патрулювання, з можливістю запуску торпед для боротьби з підводними човнами^[46][53][54].

Зіставлення льотно-технічних характеристик C-130J Super Hercules і його попередника C-130 Hercules

	C-130 Hercules [55]	C-130J Super Hercules[26]
Зовнішній вигляд
Перший політ, рік	1954	1996
Прийнятий на озброєння, рік	1956	1999
Габаритні розміри літака
розмах крила, м	40,41	40,41
довжина, м	29,79	29,79
висота, м	11,66	11,84
Розміри вантажного відсіку
довжина, м	12,19	12,50
ширина, м	3,02	3,05
висота, м	2,74	2,74
довжина рампи, м	3,12	3,25
Вантажність, кг	18 955	21 770
Швидкість, км/год
максимальна	590 на висоті 6 100 м	670 на висоті 6 700 м
крейсерська	541	644
Дальність, км	3 800	3 300 з вантажем 15 422 кг; 4 408 з вантажем 8 839 кг
Стеля, км
порожній	10 000	12 310
з вантажем 19 050 кг	7 000	8 500
Маса, кг
порожнього літака	34 382	34 274
максимальна зльотна	70 307	70 307
Дальність зльоту, м	1 093 завантаженого, маса 70 307 кг	1 783 завантаженого, маса 74 389 кг
Силова установка
турбогвинтові двигуни	Allison T56-A-15	Rolls-Royce AE 2100 D3
потужність, кВт	4 × 3420	4 × 3458
пропелери	4-лопатні Hamilton Standard 54H60	6-лопатні Dowty R391

Зіставлення льотно-технічних характеристик C-130J Super Hercules та його аналогів Embraer C-390 Millennium і Airbus A400M

Країна, тип літака	Бразилія, Embraer C-390 Millennium[56]	США, C-130J-30[57][58]	Європейський Союз, Airbus A400M[59][60]
Зовнішній вигляд
Перший політ, рік	2015	1996	2009
Прийнятий на озброєння, рік	2019	1999	2013
Розробник	Бразилія, Embraer	США, Lockheed Martin	Європейський Союз, Airbus Military
Виробник	Бразилія, Embraer	США, Lockheed Martin	Європейський Союз, Airbus Military
Розмах крила, м	35,05	39,70	42,40
Довжина, м	35,20	34,69	45,10
Маса порожнього, т	35,0	39,1	76,5
Вантажність, т	26,0	21,8	37,0
Габарити вантажного відсіку (д × ш × в), м	18,50 × 4,45 × 2,95	12,2 × 3,1 × 2,7	17,7 × 4,0 × 3,8
Маса палива у внутрішніх баках, т	23,0	20,5	50,5
Максимальна злітна маса, т	87,0	74,4	141,0
Максимальна швидкість, км/год	988	802	670
Крейсерська швидкість, км/год	870	640	780
Максимальна стеля, м	11 000	12 300	12 200
Практична дальність, км	2 720 (з вантажем 23 т)	3150 (з вантажем 16 т)	6300 (з вантажем 20 т)
Перегінна дальність, км	6 240	5 250	8 900
Двигуни	2 × турбовентиляторний двигун IAE V2500-Е5[en]	4 × Турбогвинтовий двигун Rolls-Royce AE 2100	4 × Турбогвинтовий двигун Europrop TP400[en]
Потужність, к. с.		4 × 4700	4 × 11 000
Злітна тяга, кН	2 × 139.4
Вартість	125 млн євро (2023 рік)[61]	65 млн доларів США (2008 рік)	145,0 млн євро (2012 рік)

Літак C-130J у стандартному виконанні до 2000 року в класі турбогвинтових літаків C-1.N групи II важких літаків (від 60 000 кг до 80 000 кг) побив 15 існуючих і встановив 6 нових рекордів (загалом 21 рекорд), які були сертифіковані як світові. Серед них рекорди від 20.04.1999 року^[26]:

• за швидкістю польоту 637,57 км/год по замкнутому маршруту завдовжки 1000 км і 2000 км з корисним навантаженням (кг) — 1000; 2000; 5000; 10 000; 15 000; 20 000 і без навантаження;
• за висотою польоту 10 972,8 м з корисним навантаженням (кг) — 1000; 2000; 5000; 10 000; 15 000; 20 000 і без навантаження.

Ще 29 рекордів висоти й швидкості набору висоти були сертифіковані в класі N групи II як національні рекорди США. Серед них рекорди^[26]:

- від 14.05.1999 року

• з корисним навантаженням 10 115,11 кг літак досяг висоти 2000 м;
• з корисним навантаженням (кг) 1000; 2000; 5000; 10 000 і без навантаження піднімався на висоту 12 309,65 м;
• досягнув максимальної висоти в горизонтальному польоті 11 903 м (Примітка: треба витримати не менше 90 секунд).
• час підйому на висоту 3000 м 3 хв 49 сек з корисним навантаженням (кг): 1000; 2000; 5000; 10 000;
• час підйому на висоту 6000 м 8 хв 0 сек з корисним навантаженням (кг): 1000; 2000; 5000; 10 000;
• час підйому на висоту 9000 м 15 хв 12 сек з корисним навантаженням (кг): 1000; 2000; 5000; 10 000;

- від 7-8.12.1999 року

• швидкість 666,25 км/год на визначеному курсі тривалістю 10 годин 58 хвилин 14 секунд;

- від 12-13.02.2000 року

• швидкість 671,1 км/год з корисним навантаженням 15 422 кг на визначеному курсі тривалістю 10 годин 58 хвилин 14 секунд.

У загальній кількості ці 54 світові й національні (США) рекорди продемонстрували, що C-130J може швидко:

• перевозити корисний вантаж на типові дистанції оперативних місій;
• злітати й приземлятися з корисним навантаженням на коротких відстанях;
• набирати висоту зі значним навантаженням;
• долати стратегічну відстань без зовнішніх паливних баків і зупинок для дозаправки^[26].

 Австралія

Повітряні сили Австралії — дванадцять C-130J-30 на озброєнні, станом на 2014 рік^[62] Ще 20 літаків C-130J-30 замовлено в липні 2023 року^[63].

 Алжир

Повітряні сили Алжиру — два C-130J на озброєнні та ще два — замовлені, станом на червень 2022 року^[64].

 Бангладеш

Повітряні сили Бангладешу — з п'яти екс-RAF C-130J замовлених^[65][66] чотири — отримано, станом на вересень 2020 року^[67].

 Бахрейн

Повітряні сили Бахрейну — один екс-RAF C-130J на озброєнні, додатковий — замовлений, станом на грудень 2018 року^[68].

 Велика Британія

Повітряні сили Великої Британії — перший замовник. Чотирнадцять літаків (один C-130J і тринадцять C-130J-30) були в експлуатації станом на 2020 рік. Офіційно зняті з експлуатації 30 червня 2023 року^[69].

 Данія

Королівські повітряні сили Данії — чотири C-130J-30 перебували в експлуатації станом на грудень 2018 року^[70].

 Єгипет

Повітряні сили Єгипту — два C-130J замовлені з умовою поставки у 2019 році^[71].

 Ізраїль

Повітряні сили Ізраїлю — шість C-130J-30 замовлених з поставкою навесні 2013 року^[72]. Було заплановано придбати 2008 року дев'ять C-130J-30^[73], сім отримано станом на січень 2019 року^[74].

 Індія

Повітряні сили Індії — двадцять C-130J-30 в експлуатації, станом на грудень 2019 року^[75]. Один розбився у 2014 році^[76], був замінений у 2019 році^[77].

 Індонезія

Повітряні сили Індонезії — п'ять C-130J-30 в експлуатації, станом на травень 2024 року^[78].

 Ірак

Повітряні сили Іраку — три C-130J-30 в експлуатації, станом на грудень 2014 року^[62] із загальної кількості шести замовлених C-130J-30.^[79]

 Італія

Повітряні сили Італії — двадцять літаків (4 — C-130J, 10 — C-130J-30, 6 — KC-130J) в експлуатації, станом на січень 2022^[80].

 Канада

Повітряні сили Канади — сімнадцять C-130J-30 в експлуатації станом на грудень 2018 року^[81].

 Катар

Повітряні сили Катару — чотири C-130J-30 в експлуатації, станом на січень 2014 року^[62].

 Кувейт

Повітряні сили Кувейту — три KC-130J з початком поставок з грудня 2013; заплановані поставки ще трьох мілітаризованих L-100, станом на 2011 рік^[82].

Лівія

Повітряні сили Лівії — два C-130J-30 замовлені станом на 2013 рік^[83].

 Німеччина

Повітряні сили Німеччини — три C-130J-30 і три KC-130J замовлені до складу спільного французько-німецького підрозділу, станом на 2018 рік^[84].

 Нова Зеландія

Королівські військово-повітряні сили Нової Зеландії — п'ять C-130J-30 замовлені в червні 2020 на заміну наявного флоту C-130^[85].

Норвегія

Королівські повітряні сили Норвегії — чотири C-130J-30 в експлуатації станом на січень 2014 року^[62].

 Оман

Королівські повітряні сили Оману — один C-130J-30 в експлуатації станом на січень 2014 року^[62], ще два C-130J замовлені з поставкою у 2014 році^[86].

Республіка Корея

Повітряні сили Республіки Корея — чотири C-130J-30 замовлені з доставкою 2014 року^[87]. Два з чотирьох літаків були поставлені 2014 року^[88].

Саудівська Аравія

Повітряні сили Саудівської Аравії — два заправники KC-130J в експлуатації, станом на 2016 рік^[89].

США

Повітряні сили США — 273 літаки C-130J і його варіанти в експлуатації, станом на березень 2022 року^[90]. Корпус морської піхоти США/Військово-морські сили США — 65 літаків C-130J і його варіантів в експлуатації, станом на березень 2022 року^[90]. Берегова охорона США — 15 літаків C-130J і його варіантів в експлуатації, станом на березень 2022 року^[90].

 Туніс

Повітряні сили Тунісу — два C-130J-30 отримані станом на грудень 2014 року^[91].

 Туреччина

Повітряні сили Туреччини — заплановано отримати дванадцять C-130J-30 від Повітряних сил Великої Британії.

Філіппіни

Повітряні сили Філіппін — три C-130J-30 замовлені^[92] із завершенням поставки 2027 року^[93].

 Франція

Повітряно-космічні сили Франції — два C-130J-30 і два KC-130J в складі французько-німецького підрозділу^[94][95]. Перший C-130J прийнятий на озброєння в січні 2018 року^[96].

У грудні 2004 року літак C-130J зі складу повітряних сил Національної гвардії штату Меріленд вперше вилетів для участі в бойових діях в Іраку. У січні 2005 року там була успішно відпрацьована система повітряного контейнерного постачання зброї й продовольства бійцям на полі бою. З 24 по 28 січня з літаків C-130J було скинуто 168 контейнерів, жоден з яких не був пошкоджений після приземлення. Надалі літаки C-130J Super Hercules Повітряних сил США та Корпусу морської піхоти США були широко задіяні для виконання транспортних операцій під час війни в Іраку.^[20] Паливозаправники KC-130J, приписані до підрозділів морської піхоти США, налітали в Іраку понад 20 000 годин^[97].

У листопаді 2023 року підтримувані Іраном бойовики, які діяли в Іраку, атакували балістичною ракетою коаліційні сили, спричинивши легкі поранення військовиків та незначні ушкодження інфраструктури. Тоді військовий літак Сил спеціальних операцій США AC-130J Ghostrider піднявся в повітря, виявив бойовиків та завдав удару відплати^[50].

Королівські повітряні сили Канади використовували свої літаки CC-130J у війні в Афганістані. 22 серпня 2011 року керівництво Повітряних сил Канади оголосило, що підрозділ тактичної транспортної авіації продовжуватиме здійснювати польоти в рамках міжнародної коаліційної місії сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан (ISAF) під егідою НАТО^[32].

C-130J з кількох країн були розгорнуті під час громадянської війни в Лівії 2011 року^[32] для підтримки спільних операцій НАТО й коаліційних сил, таких як «Одіссея. Світанок» та «Unified Protector» (укр. Об'єднаний захисник). Канада надала 2 транспортні літаки C-130J Super Hercules, а Данія — один літак C-130J-30 Super Hercules.

У травні — червні 2008 року ескадрилья морських літаків-заправників KC-130J VMGR-152 «Sumos» (англ. Marine Aerial Refueler Transport Squadron 152 (VMGR-152)), яка дислокується на авіаційній базі Корпусу морської піхоти США в Івакуні (Японія), була задіяна для надання допомоги М'янмі в ліквідації наслідків після руйнувань, спричинених смертоносним циклоном Наргіз, який забрав життя 32 000 людей. Загін літаків, розгорнутий для операції «Caring Response», за цей час здійснив 312 вильотів загальною тривалістю 481,8 години й доставив у зону стихійного лиха 1 274 120 кг вантажу. Серед доставлених вантажів — рис, брезент, вода, гігієнічні набори, аптечки, намети, ковдри, різні будівельні матеріали, продукти харчування, кухонне приладдя тощо.^[98]

У липні 2010 року загін із двох літаків KC-130J ескадрильї VMGR-152 «Sumos» вирушив до Бангладеш, перевозячи морських піхотинців та їхнє обладнання для підтримки місії з будівництва шкіл для бангладеських дітей. Загалом загоном VMGR-152 перевезли в цій місії понад 16 000 кг вантажу та більш як 40 пасажирів.^[98]

Протягом жовтня 2010 року ескадрилья VMGR-152 «Sumos» виконувала операції з надання гуманітарної допомоги в Республіці Філіппіни після тайфуну Мегі, який пронісся над північним островом Лусон зі швидкістю вітру понад 180 км за годину й спричинив стихійні лиха на своєму шляху. Ескадрилья здійснила 14 вильотів, перевізши 144 пасажири й 39  000 кг вантажу для надання допомоги громадянам Республіки Філіппіни, а також евакуювала морських піхотинців і моряків з авіабази Кларк.^[98]

Після повені в Пакистані 2010 року літаки KC-130J ескадрильї VMGR-352 «Raiders» (англ. Marine Aerial Refueler Transport Squadron 352 (VMGR-352)) Корпусу морської піхоти США доставили понад 90 000 кг вантажу по всій території Пакистану на підтримку зусиль з ліквідації наслідків повені^[99].

Після землетрусу 11 березня 2011 року в Тохоку в Північно-Східній Японії й нищівного цунамі, ескадрилья VMGR-152 «Sumos» відправила вісім своїх KC-130J до Івакуні для надання допомоги в ліквідації наслідків стихійного лиха та підтримки японського народу в рамках «Operation Tomodachi». У квітні ескадрилья продовжувала підтримувати «Operation Tomodachi».^[98]

2017 року об'єднаний флот літаків C-130, L-100, C-130J і LM-100J відіграв важливу роль у наданні гуманітарної допомоги Пуерто-Рико під час ліквідації наслідків стихійних лих після урагану «Марія». Військові й комерційні екіпажі доставляли життєво необхідні вантажі до громад, які постраждали від руйнівного шторму.^[52]

Деякі з відомих аварійних інцидентів за участю літаків моделі C-130J:

• 12 лютого 2007 року літак Повітряних сил Великої Британії Hercules C4 (C-130J-30), побудований 1998 року, був серйозно пошкоджений під час приземлення на пустельній злітно-посадковій смузі в провінції Майсан поблизу Басри (Ірак) внаслідок підриву на саморобних вибухових пристроях, встановлених уздовж посадкової смуги. Екіпаж і пасажири не постраждали, але планер літака був пошкоджений так, що не підлягав відновленню, і згодом був знищений вибухівкою на місці катастрофи, щоб запобігти потраплянню до рук ворога^[100].
• 15 березня 2012 року літак Королівських повітряних сил Норвегії C-130J-30 (найновіший з чотирьох літаків C-130J на озброєнні Норвегії), виконував рейс з авіабази Евенс в Норвегії до Кіруни (Швеція), де мав забрати солдатів і повернутися на норвезьку базу для участі в навчаннях НАТО «Cold Response». Унаслідок несприятливих погодніх умов літак врізався в схил гори Кебнекайсе на висоті 1500 метрів і розпався на частини. Усі п'ять членів екіпажу загинули^[101].
• 28 березня 2014 року літак Повітряних сил Індії C-130J-30 розбився поблизу Гваліора (Індія) менше ніж через десять хвилин після зльоту. Загинули всі п'ять членів екіпажу^[102]. Літак проводив тренування з польотів на низькій висоті приблизно 90 метрів, рухаючись за літаком C-130J. Під час підйому на висоту 300 метрів через помилку пілота він потрапив у турбулентність від переднього літака, що спричинило падіння^[103].
• 2 жовтня 2015 року літак Військово-повітряних сил США C-130J, що входив до складу 455-го експедиційного авіаційного крила авіабази Баграм, розбився приблизно через 28 секунд після зльоту з аеропорту Джелалабад (Афганістан). Загинули всі одинадцять осіб, які перебували на борту (шість американських військовослужбовців і п'ять цивільних підрядників), а також троє афганських військових в сторожовій вежі на землі. Пілот попередньо футляром від окулярів нічного бачення заблокував штурвал керування, але під час наступного зльоту забув вийняти футляр^[104].
• 6 грудня 2018 року під час нічного тренувального польоту в момент дозаправлення відбулося зіткнення винищувача F/A-18 Hornet із літаком-заправником KC-130J. П'ять членів екіпажу KC-130J і пілот F/A-18 Hornet загинули. Єдиним, хто вижив, був офіцер з озброєння F/A-18. Обидва літаки належали Корпусу морської піхоти США й базувалися на авіабазі Івакуні (Японія).^[105]
• 29 вересня 2020 року винищувач F-35B зіткнувся в повітрі над південною Каліфорнією з заправником KC-130J (BUNO 166765, з авіабази Мірамар в Каліфорнії)) під час дозаправлення в рамках інструкторського курсу з тактики на авіастанції морської піхоти Юма (англ. Marine Corps Air Station Yuma), (штат Аризона). F-35B врізався в правий бік заправника, пошкодивши два двигуни правого крила, шасі й пропелери зовнішнього двигуна лівого крила^[106]. Винищувач розбився й впав поблизу парку в місті Солтон-Сіті, спричинивши пожежу, яку загасили місцеві пожежники. Пілот F-35B катапультувався, отримавши легкі поранення. Екіпаж KC-130J зміг впоратися з керуванням літака й здійснив аварійну посадку на морквяне поле неподалік від злітно-посадкової смуги регіонального аеропорту Жаклін Кохран в Термалі. Усі 8 осіб на борту не постраждали.^[105]

На середину 2024 року компанія Lockheed Martin випродукувала й поставила замовникам понад 540 літаків C-130J, які сумарно налітали понад 3 мільйони годин^[107].

Попри появу на ринку військово-транспортних літаків новішого конкурента C-130J Super Hercules бразильського реактивного двомоторного літака середньої дальності Embraer C-390 Millennium (перший політ 2015 року) з аналогічними функціями, компанія не планує згортати виробництво C-130J. 2024 року керівник програми розвитку міжнародного бізнесу компанії Ніколас Смайт повідомляв, що компанія виготовляє 20 літаків на рік і планує це робити «до 2040 року або далі»^[107].

Хоча з червня 2022 року по грудень 2023 року компанія Lockheed Martin втратила кількох операторів (Австрія, Нідерланди, Південна Корея) на користь реактивного Embraer C-390 Millennium, водночас вона отримала замовлення від Австралії, Філіппін та уряду США, який планує замінити десятки застарілих C-130 на Super Hercules^[107].

Окрім продовження виробництва C-130J, Lockheed Martin розробляє наступне оновлення сімейства Hercules під назвою Block X, з більшим радіусом дії, можливістю керування літаком одним пілотом у разі необхідності, з новітніми системами, які забезпечать більшу живучість літака, зокрема на тихоокеанському театрі дій^[107].

• Borman, Martin W. Lockheed C-130 Hercules. — Marlborough, UK : Crowood Press, 1999. — 320 p. — ISBN 978-1-86126-205-9.
• Eden, Paul. Lockheed C-130 Hercules. — Encyclopedia of Modern Military Aircraft. — London : Amber Books, 2004. — ISBN 1-904687-84-9.
• Gerard Frawley. The International Directory of Military Aircraft, 2002/03. — Fyshwick, ACT, Australia : Aerospace Publications Pty Ltd, 2002. — 193 p. — ISBN 1-875671-55-2.
• Hoyle, Craig. World Air Forces Directory // Flight International. — 2018. — Т. 194, вип. 5665 (1 грудня). — С. 32–60. — ISSN 0015-3710.
• Reed, Chris. Lockheed C-130 Hercules and Its Variants. — Atglen, Pennsylvania : Schiffer Publishing, 1999. — Vol. `194. — 136 p. — ISBN 978-0-7643-0722-5.
• Relly Victoria Petrescu, Florian Ion Tiberiu Petrescu. Lockheed Martin Color. — Norderstedt : Books on Demand GmbH, February 2013. — 112 p. — ISBN 978-3848230730.

• C-130 Hercules
• EC-130
• Lockheed MC-130
• Lockheed HC-130
• Embraer C-390 Millennium
• Ан-70
• Airbus A400M

• п
• о
• р

Військова авіація ЗС США після 1962 року

Бойові літаки

Штурмовики A-1 Skyraider · A-2 Savage[en] · A-3 Skywarrior[en] · A-4 Skyhawk · A-5 Vigilante[en] · A-6 Intruder · A-7 Corsair II · YA-9[en] · A-10 Thunderbolt II · A-12 Avenger II A-26 Invader · A-29 Super Tucano · A-37 Dragonfly · AC-47 Spooky[en] · Fairchild AC-119[en] · AC-130 Spectre · F-117 Nighthawk1 · OA-1K Sky Warden[en] · AU-23 Peacemaker[en] · AU-24 Stallion[en] · AV-8 Harrier (AV-8B Harrier II · AV-16) Бомбардувальники B-47 Stratojet · B-52 Stratofortress · B-57 Canberra · B-58 Hustler · B-66 Destroyer · XB-70 Valkyrie B-1 Lancer · B-2 Spirit · B-21 Raider FB-22[en] · FB-111 Винищувачі F-100 Super Sabre · F-101 Voodoo[en]  · F-102 Delta Dagger[en] · XF-103[en] · F-104 Starfighter · F-105 Thunderchief · F-106 Delta Dart[en] · F-107[en] · XF-108 Rapier · F-111 Aardvark F-1 Fury[en] · F-2 Banshee[en] · F-3 Demon[en] · F-4 Phantom II · F-5 Freedom Fighter/Tiger II · F-6 Skyray · F-7 Sea Dart[en] · F-8 Crusader · F-9 Cougar[en] · F-10 Skyknight[en] · F-11 Tiger · YF-12 · F-14 Tomcat · F-15 Eagle (F-15E Strike Eagle · F-15EX Eagle II) · F-16 Fighting Falcon · YF-17 Cobra · FA-18 Hornet (F/A-18E/F Super Hornet)1 · F-20 Tigershark · F-21 KFIR C-1 · F-22 Raptor · YF-23 · F-35 Lightning II Інші літаки YAL-1 · S-2 Tracker[en] · S-3 Viking[en] 1 позначення не відповідає призначенню техніки або загальній системі

Допоміжні літаки

Транспортні літаки C-97 Stratofreighter[en] (KC-97[en]) · C-121 Constellation[en] · C-123 Provider[en] · C-124 Globemaster[en] · C-130 Hercules (Super Hercules)  · DC-130[en] · EC-130 · HC-130 · KC-130 · LC-130[en] · MC-130 · WC-130[en]) · C-131 Samaritan[en] · C-133 Cargomaster[en] · C-135 Stratolifter[en] (KC-135 Stratotanker) · C-137 Stratoliner[en] · C-140 · C-141 Starlifter · C-143 · HC-144 Ocean Sentry[en] · C-145 · С-146 · C-147 · KC-767[en]1 C-1 Trader · C-2 Greyhound[en] · C-3[en] · C-4 Academe[en] · C-5 Galaxy · C-9 Nightingale/Skytrain[en] · C-10[en] · C-11 Gulfstream II[en] · C-12 Huron[en] · YC-14[en] · YC-15[en] · C-17 Globemaster · C-18[en] · C-19 · C-20 Gulfstream III[en] · C-21 · C-22 · C-23 Sherpa · VC-25 Air Force One · C-26 Metroliner[en] · C-27 Spartan · C-28 Titan · C-32[en] · C-33 · UC-35 · C-37 Gulfstream V[en] · C-38 Courier · C-40 Clipper[en] · C-41 · KC-45[en] · KC-46 Pegasus[en] Багатоцільові літаки U-1[en] · U-3 · U-4[en] · U-6 · U-7[en] · U-8[en] · U-9[en] · U-10[en] · U-11[en] · U-16[en] · U-17[en] · U-18[en] · U-19[en] · U-20[en] · U-21 · U-22 · AU-23 Peacemaker[en] · AU-24 Stallion[en] · U-25[en] · HU-25 · U-26[en] · U-27[en] · U-28 · RU-38 Twin Condor[en] · UV-18 · UV-20 · UV-23[en] Розвідники та патрульні літаки SR-71 Blackbird · SR-72 · U-2 Dragon Lady O-1 Bird Dog · O-2 Skymaster[en] · YO-3 Quiet Star[en] · O-5[en] · O-6 · OV-1 Mohawk · OV-10 Bronco[en] P-2 Neptune[en] · P-3 Orion · P-5 Marlin[en] · P-7[en] · P-8 Poseidon ДРЛС, РЕБ та комунікації E-1 Tracer[en] · E-2 Hawkeye · E-3 Sentry · E-4 · YE-5[en] · E-6 Mercury · E-8 Joint STARS · E-9 · E-10 MC2A[en] · E-11[en] EP-3[en] · EA-6 Prowler · EA-18G Growler · EC-130 · EC-130H Compass Call[en] · EC-135[en] · EF-111A Raven Тренувальні літаки T-28 Trojan[en] · T-33 Shooting Star[en] · T-34 Mentor[en] · T-37 Tweet[en] · T-38 Talon · T-39 Sabreliner[en] · T-41 Mescalero[en] · T-42 Cochise · T-43[en] · T-45 Goshawk · T-46[en] · T-47[en] · T-48 MPATS[en] · T-1 SeaStar[en] · T-2 Buckeye[en] · T-6 Texan II · T-7 Red Hawk (T-X)[en] 1 позначення не відповідає призначенню техніки або загальній системі

Гелікоптери та нестандартні літальні апарати

Ударні гелікоптери AH-1 Cobra · AH-1 SuperCobra · AH-1Z Viper · UH-1 Iroquois · UH-1N Twin Huey · UH-1Y Venom · SH-2 Seasprite[en] · (G[en]) · MH-6 Little Bird (AH-6) · AH-56 Cheyenne · UH-60 Black Hawk · SH-60 Seahawk · YAH-63 · AH-64 Apache · RAH-66 Comanche Інші гелікоптери H-34 Choctaw[en] · CH-37 Mojave[en] · HH-43 Huskie[en] · CH-46 Sea Knight · CH-47 Chinook · XH-51[en] · HH-52 Seaguard[en] · CH-53 Sea Stallion (E · K) · MH-53 Pave Low · CH-54 Tarhe[en] · TH-55 Osage[en] · TH-57 · OH-58 Kiowa · XH-59[en] · HH-60 Pave Hawk[en] · MH-60 Jayhawk · YUH-61 · XCH-62[en] · MH-65 Dolphin[en] · MH-68 · ARH-70 Arapaho · VH-71 Kestrel · UH-72 Lakota · TH-73[en] CH-3 · YOH-4 · YOH-5 · SH-3 Sea King · OH-6 Cayuse · H-13 Sioux · H-19 Chickasaw · H-21[en] · OH-23 Raven[en] · H-25 Army Mule[en] · H-92 Superhawk · VH-92 Patriot[en] · H-139 Інші літальні апарати X-літаки · HL-10[en] · M2-F1[en] · M2-F2[en] · M2-F3[en] · XS-1[en] · XV-3 · XV-4 Hummingbird[en] · XV-5 Vertifan[en] · XV-6 Kestrel[en] · XV-8[en] · XV-9[en] · XV-11 Marvel[en] · XFV-12[en] · XV-15 · V-22 Osprey · XC-142[en]1 · MZ-3[en] 1 позначення не відповідає призначенню техніки або загальній системі БПЛА винесено в окремий шаблон

Виробники авіації

AAI[en] · AeroVironment[en] · AgustaWestland · Beechcraft · Bell · Boeing (BDS · Rotorcraft Systems/Vertol) · Cessna · Convair · Douglas · Fairchild · General Atomics · General Dynamics · Grumman · Hughes · Kaman[en] · Ling-Temco-Vought · Lockheed · Lockheed Martin · Martin Marietta · McDonnell · McDonnell Douglas (MD Helicopters) · North American · Northrop · Republic[en] · Rockwell · Piasecki[en] · Sikorsky · Vought

Системи позначень авіації та ракет до 1962 року • Система позначень авіації та ракет після 1962 року